1 Тому залишімо початок вчення Христового й прямуймо до досконалості, не закладаючи знову основ для покаяння у вчинках, що ведуть до смерті, віри в Бога, 2 вчення про ритуальні обмивання, покладання рук, воскресіння мертвих та вічний суд. 3 Так і зробимо, якщо Бог дозволить.

4 Бо неможливо тих, хто колись був просвітлений, хто скуштував небесного дару й став учасником Святого Духа, 5 хто скуштував доброти Божого Слова та сили майбутнього віку 6 і хто відпав, знову повернути до покаяння. Адже вони самі наново розпинають Сина Божого й публічно зневажають Його. 7 Бо Земля, яка п’є дощ, що часто зрошує її, і яка приносить врожай, корисний для того, хто його вирощує, отримує Боже благословення. 8 А земля, яка приносить терни та будяки, ні для чого не придатна та близька до прокляття, а її кінець – спалення.

9 Улюблені, хоча й говоримо так, ми впевнені, що у вашому випадку справи кращі і ви є спасенними. 10 Адже Бог не є несправедливий; Він не забуде вашої праці та любові, яку ви проявили та продовжуєте проявляти в ім’я Його, служачи святим. 11 Ми бажаємо, щоб кожен із вас до кінця виявляв старанність та повноту надії, 12 щоб ви не розлінились, а наслідували тих, хто завдяки вірі та терпінню успадковує обітниці.

13 Коли Бог давав обітницю Авраамові, то поклявся Самим Собою, бо не мав когось більшого. 14 Він сказав: «Я неодмінно рясно благословлю тебе й дуже розмножу твоїх нащадків».*. 15 І ось, терпляче чекаючи, Авраам отримав обіцяне.

16 Люди клянуться кимось більшим, ніж вони, і клятва підтверджує сказане та припиняє всяку суперечку. 17 Тому й Бог, бажаючи показати спадкоємцям обітниці незмінність Свого наміру, підтвердив це клятвою, 18 щоб дві незмінні речі, у яких Бог не може говорити неправду, стали для нас – тих, що знайшли в Ньому захист та вхопилися за надію, яка була перед нами, – непохитною втіхою. 19 Ця надія – немов якір для душі, тверда й непорушна. Вона входить усередину, за завісу, 20 куди заради нас увійшов наш Попередник, Ісус, ставши назавжди Первосвященником за чином Мельхіседека.